Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Вбивство повстанців і помста: про трагічні події у Витилівці 73 роки тому

10 фев 2018

Вбивство повстанців і помста: про трагічні події у Витилівці 73 роки тому

 8 лютого 1945 року в господарстві Федорюк Стефанії відбувся бій повстанців з органами НКВС, внаслідок якого було вбито керівника Кіцманського районного проводу ОУН «Гонту», організаційного референта районного проводу Ластівку Марію із села Мамаївці (псевдо «Мурашка») та пораненого захоплено в полон, а згодом засуджено до 15 років таборів підрайонного «Мирона» — 19-річного Дениса Домбровського, родом із Лужан.
Розповімо детально про обставини бою, відповідно до документів радянських спецслужб.

Кіцманський районний провід ОУН восени 1944 року

На початку осені 1944 року в Кіцманському районі не було керівника районного проводу ОУН. Його обов’язки виконувала «Мурашка» – Ластівка Марія, із села Мамаївці.
На початку жовтня 1944 року центральний провід ОУН призначив керівником районного проводу «Гонту» – Глатовича Дмитра Ільковича, 1922 р.н., уродженця села Дички Рогатинського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області. Дмитро мав також псевдо "Голуб”, член ОУН з березня 1942 року, був чотовим сотні УПА Дмитра Карпенка-"Яструба” (1944), яка діяла на Івано-Франківщині (тоді — Станіславщині).
Про своє призначення Дмитро згадує: «4 жовтня 1944 року мене викликав провідник Центрального проводу «Данило» та сказав мені, що на території Північної Буковини робота проводиться дуже погано, особливо розвідувальна, і він мене тимчасово призначає районним провідником по Кіцманському району Чернівецької області, в зв’язку з тим, що Кіцманський район у нас зовсім відкритий. В перших числах грудня 1944 року мене із сотні «Яструба» зв’язкова «Пудра» привела у село Брідок, а з Брідка одна жінка привела мене в Малий Кучурів, де була провідник Буковини «Мотря» (Артемізія Галицька). «Мотря» звела «Гонту» із «Мурашкою» та направила на роботу до району.
«Гонта» вивчив район, розшукував хлопців, котрі ухилялися від мобілізації в ряди Червоної армії, та мобілізовував їх до повстанських лав, збирав дані на радянських активістів, істребків, працівників НКВД та осіб, які з ними співпрацюють. До початку лютого 1945 року «Гонта» провів розподіл району на кущі, зайнявся підбором людей.

Напередодні трагедії

4-6 лютого 1945 року в селі Вікно Заставнівського району проводилася нарада керівництва повстанського руху.  На цій нараді на допомогу «Гонті» провід виділив уродженця Кіцманщини «Мирона», Домбровського Дениса Васильовича, 1925 р.н., із села Лужани, на посаду підрайонного.
Після цієї наради вони втрьох, «Гонта», «Мурашка» та «Мирон», поверталися до Кіцманського району. «Мирон» згадує: «Майже цілу ніч ми втрьох йшли із села Вікно Заcтавнівського району, і рано вранці зайшли в першу хату в селі Витилівка з метою відпочити. Зайшли ми до одної господині і попросили, щоб вона нам постелила, і ми втрьох лягли спати».

Бій із НКВДистами

«Мирон» пригадує: «Десь біля 10 години ранку відкрилися двері і почувся голос: «Руки вгору»! Ми всі схопились, Гонта вихопив пістолет, з-за дверей почулося – відходимо, він стріляє! – і ті, хто хотіли нас забрати, втекли з двору. В цей час «Мурашка» кинула їм вслід гранату, але вона не розірвалась. Одразу ж по квартирі, в якій ми знаходились, відкрили вогонь, я думаю, що хата вже була оточена військами. Тоді «Гонта» наказав також відкрити вогонь, я ліг біля порогу хати і з гвинтівки відкрив вогонь, зробив десь 10 пострілів. «Гонта» також стріляв у двері, а потім у вікно. Після цього мені «Гонта» наказав вистрибнути у вікно і відходити, що я і зробив. За мною також вистрибнули «Гонта» і «Мурашка». Відбігши кілька метрів, мене поранили і я упав, коли оглянувся, позаду побачив також пораненого «Гонту», а «Мурашка» пробігла біля мене. Куди вона ділася не знаю, пізніше в РВ НКВД я чув, що її також вбили, а мене пораненого забрали у райвідділ».
У зведенні НКВД з приводу події зазначалося: «10 лютого 1945 р. Кіцманському РВ НКВС було повідомлено, що в селі Витилівка Кіцманського району переховуються три бандерівця. На місце в село Витилівка для упіймання бандерівців виїхали працівники Кіцманського РВ НКВС з бійцями винищувального батальйону. Бандерівці були виявлені в хаті і чинили збройний опір. В результаті перестрілки була вбита жінка, яка виявилась підрайонним керівником ОУН на псевдо «Мурашка». Поранено і захоплено 2 бандерівців на псевдо «Мирон», підрайонний керівник ОУН, та «Гонта», районний керівник ОУН. Захоплені Оунівські листівки і інша переписка. Захоплено у бандерівців зброї: гвинтівок 2, пістолет 1, гранат 2, патронів 40 штук».

Вбивство повстанців і помста: про трагічні події у Витилівці 73 роки тому

 «Гонта» був важко поранений в ліву ногу, його також доставили у райвідділ та допитали. Прямо під час допиту він помер. Коли «Гонту» забирали з села, він сказав: «Нас видали, це ми знаємо, але нічого, рано чи пізно, але помстимося». Ці його слова ОУН-івська розвідка передала повстанцям. 

Півтора роки пройшло спокійно, і в селі, здається, і забули про ті криваві події. Проте призначений навесні 1946 року новий районний провідник  Кіцманщини «Остап» (Василь Кантемір, батько із села Валява, а мати — із Шубранця, де, власне, і виріс Василь) отримав завдання від керівника Запрутського Надрайонного проводу ОУН (Заставнівський, Садгірський та Кіцманський райони) «Скригуна» (Іван Северин, 1916 року народження, із Горішніх Шерівців) провести розслідування трагедії, допитати її учасників, щоб вияснити деталі зради та покарати зрадників.

Слідство та помста

Повстанці рідко знищували зрадників на свій розсуд, без наявних на те чітких підстав. Тому кожній акції помсти, як правило, передувало детальне розслідування інцидентів, в яких гинули чи були арештовані повстанці. Слідство проводила Служба безпеки ОУН, опитуючи можливих свідків та учасників подій. Після проведеного слідства приймалося рішення щодо помсти за зраду, яка часто була дуже жорстокою. В тому числі й для того, щоб байдуже до національно-визвольної боротьби за українську державність населення добре подумало, перш ніж зрадити повстанців.
Значна частина населення, звісно потайки, допомагала повстанцям. Проте багато хто намагався не брати участі у боротьбі, і часто вони опинялися між молотом і ковадлом, між страхом помсти з боку повстанців чи можливого арешту з боку НКВДистів, за яким слідувала тюрма чи вислання до Сибіру.
Отже, в ніч на 9 серпня 1946 року «Остап», «Матрос» (Василь Федюк із Мосорівки), «Вишня» (Володимир Бойчук із Гаврилівців) та «Борець» (Георгій Федоряк із Борівців) прийшли до дому, в якому були вбиті «Гонта» та «Мурашка». Вдома застали Федорюк Євгенію, 63-х років, яку стратили одразу на подвір’ї, а Федорюк Стефанію забрали з собою.

За даними документів радянських спецслужб, події розвивалися таким чином:

«Спецповідомлення. В 02 годині 30 хвилин 9 серпня 1946 року в Кіцманський РВ НКВС із Лашківської сільради було повідомлено, що в селі Витилівка на одну із хат здійснено наліт, в результаті якого бандити вбили одну жінку та 2-х забрали з собою. Інших подробиць не повідомляли.
На місце події в село Витилівка виїхала оперативна група РВ НКВС чисельністю 7 осіб під керівництвом ВББ РВ МВС лейтенанта Жлобінського. По прибутті в 04 годині 20 хвилин оперативна група почала виявляти деталі того, що сталося. Місцем події стали два двори на самому краї від поля з боку села Валява і кордону Садгірського району, в яких проживав Федорюк Іван Костянтинович, 1908 р.н., місцевий житель. При  огляді двору виявлено, що при вході в квартиру двері вибиті, тобто зламані замки, у дворі біля сараю лежав вбитий на ланцюгу пес, біля сараю, прибудованого до хати, лежав труп матері Федорюка Івана, одягнутий лише в білу сорочку з простріленою трьома пострілами головою, біля трупа та собаки виявлено 5 гільз від ППШ або пістолета ТТ. Жінки Федорюк Стефанії Василівни, 33-х років, дружини Федорюка Івана, не виявили».
Щодо причин того, що сталося, довго гадати не довелося (хоча після вбивства «Гонти» пройшло більше півтора року). Сусідка одразу сказала працівникам міліції, що «це помста їм за те, що в лютому 1945 року, коли Іван був в Червоній Армії, в його дім зайшли 3 бандерівця і заснули, а Стефанія заявила в НКВС і цих двох бандерівців вбили, серед них була одна жінка, а третього затримали, за це їм і помстилися».

Свідчення Штефанії Федорюк

Затриману Федорюк Стефанію повстанці відвели у село Задубрівка Садгірського району в дім Завадовської Олени, де «Остап» її допитав. Протокол допиту записував «Вишня».
Пізніше протокол допиту, який «Остап» передав «Скригуну», в обласному проводі був надрукований на друкарській машинці. Через рік після тих подій Референт СБ Буковинського окружного проводу ОУН «Кривоніс» (Мирослав Сулятицький із с.Середній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.) передав «Остапу» цей надрукований протокол, який зберігся до наших днів і на даний час є чи не єдиним документом Служби безпеки ОУН Буковини.
Вказаний протокол, на чотирьох друкованих аркушах, висвітлює події того трагічного дня лютого 1945 року. Штефанія розповіла, як розгорталися  події. Вночі перед ранком до неї на подвір’я (вона жила із матір’ю чоловіка, котрий був на фронті) зайшли троє людей, які просилися до хати. Штефанія відмовлялася їх впустити, посилаючись на заборону сільради вночі впускати до хати невідомих. Проте під погрозою силою увійти до хати їх впустила. Повстанці повідомили, що відпочинуть у їх хаті до вечора, та прямо попередили: якщо комусь про нас скажете, то зробите зле для себе і своїх дітей – ми повмираємо, а ви і ваші діти постраждають за нас. Тому не стали затримувати господарів вдома, чого вимагали правила дотримання конспірації, а сказали – ми теж люди, не будемо вас затримувати, йдіть до своєї роботи, і побачимо, яка у вас совість, чи ви комусь скажете чи ні. Але Штефанія вийшла з хати, нібито прив’язати пса, бо дуже гавкає, а сама сказала сусідці, щоб пішла до голови сільради і заявила, що у неї вдома є сторонні люди. За 15 хвилин голова сільради, Василь Крикливець, вже був у сусідки, викликав Штефанію, розпитав більш докладно – що за люди – і викликав з району міліцію. Через годину прибула міліція, швидко обшукала довкола сусідні хати чи бува і там немає нікого чужого. Тоді оточили хату і післали одного стрипка до хати запропонувати повстанцям добровільно здатися.

Вбивство повстанців і помста: про трагічні події у Витилівці 73 роки тому

 Далі ситуація розгорталася так: «Стрибок зайшов у хату і в той момент вискакує назад, і крикнув до начальника, що не відзивається ніхто. Тоді начальник дав наказ обстріляти хату. Потім зупинив обстріл і знову запропонував повстанцям здатися. Вони не відповіли. Тоді дав наказ обстріляти хату запальними набоями. Через п’ять хвилин вискочила в заднє вікно дівчина і зараз кинула гранату, а сама почала втікати. Але граната не зірвалася, вона пробігла коло 500 метрів і впала від кулі, що її настигла. За нею вискочив інший повстанець і почав втікати на город, де його зранили. Тоді вискочив і третій і почав втікати на дорогу, але був поранений в ногу і забіг до однієї з хат до стодоли. 

Штефанія свідчить: «Проте стрипки забачили, де він забіг, і зараз обскочи­ли стодолу і крикнули, щоб здався. Він показав руки з стодоли крізь дирку і зараз стрипки вибрали його з відтам, і занесли його до сусідньої хати, де лежав заки не прийшла фіра із сільради. Через 20-цять хвилин приїхала фіра і забрала його до сільради. Потім приїхала друга фіра і забрала того, що впав на городі, і завезли також коло сільради. Опісля приїхала третя фіра і забрала дівчину. Мене забрали до міліції. Закликали мене в кімнату, де було вісім ІКГБ-стів, і оден переводчик. Я розповідала, як все було… Тоді каже начальник ІКГБ, що я хорошо зробила, що заявила голові сільради, а голова хороший чоловік і заявив нам, і так ми знищим бандерівців. Коли будеш добре працювати, і ми з вами виловим всіх. Ти не бійся, будеш звільнена, підеш додому. Ми голову покличим і йому накажем, щоби він дав коло твоєї хати охорону. Він сказав, що піду і не бійся нічого, ніхто до тебе не підійде. Ми голові наказали, щоб тебе стеріг».

Помста повстанців

Після признання у зраді «Остап» наказав Федорюк Штефанію стратити, і «Матрос» розстріляв її за селом. 10 серпня її тіло було виявлено на території Садгірського району біля села Шубранець.
Проте навіть на цих кривавих подіях наслідки лютневих подій в Витилівці не закінчились. Надрайонний керівник «Кривоніс», вивчивши матеріали  допиту Федорюк Штефанії, визначив, що до загибелі районного проводу ОУН доклав участі також і голова сільради Василь Крикливець, тому віддав наказ «Остапу» ліквідувати і його. Проте це вже дещо інша історія, і про неї — іншим разом.
Василь Мустеца,
Буковинське історичне
товариство.

* Під час підготовки публікації використано матеріали, які знаходяться в архіві Управління СБ України в Чернівецькій області, зокрема кримінальну справу на Василя Кантеміра (Основний фонд, справа №1391), Дениса Домбровського (Основний фонд, справа №3458), протокол допиту Дмитра Глатовича, протокол допиту службою безпеки ОУН Штефанії Федорюк (міститься у кримінальній справі Василя Кантеміра). Також зведення УМДБ про «бандитські прояви», які містяться у справі «Записки по ВЧ за перше півріччя 1945 року» (Фонд 2-Н. - Справа №2. - том 1. - с. 58) та у справі «Переписки про бандитські прояви на території області за 1946 рік» (Фонд 2-Н. - справа №8. - том.2. - с. 169).
2 493

Схожі новини:

Loading...
З історії футболу: свято феєричних голів у Лужанах

З історії футболу: свято феєричних голів у Лужанах

Лужани, без сумніву, найвідоміший футбольний центр Кіцманщини. У післявоєнний час (після 1945 року) і особливо на початку ХХІ-го століття вони значно
В Мамаївцях 18-річний юнак втопився у Пруті

В Мамаївцях 18-річний юнак втопився у Пруті

  Минулої доби на водоймах краю загинуло 3 громадян. 24 липня у Чернівецькій області внаслідок необережного поводження на воді загинуло 3 людей.
Громадянку РФ з Кіцманщини поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців

Громадянку РФ з Кіцманщини поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців

Працівниками Кіцманського районного сектору УДМС у Чернівецькій області спільно з відділом організації запобігання нелегальній міграції реадмісії та видворення
У Мамаївській музичній школі імені Дмитра Гнатюка тепер комфортні сучасні умови

У Мамаївській музичній школі імені Дмитра Гнатюка тепер комфортні сучасні умови

Віднині вихованці Мамаївської музичної школи навчатимуться в затишних теплих класах і демонструватимуть свої таланти під час виступів та академконцертів у
Сьогодні вранці в Кіцманському районі — дві ДТП

Сьогодні вранці в Кіцманському районі — дві ДТП

 13 листопада, 39-річний водій, керуючи автомобілем "Мерседес-Бенц Спрінтер", рухаючись по автодорозі села Кальнівці Кіцманського району, не впорався
У Витилівці авто збило жінку

У Витилівці авто збило жінку

Потерпіла госпіталізована до лікарні. За фактом дорожньо-транспортної пригоди розпочате кримінальне провадження. ДТП трапилося 1 листопада, близько 18.00
Згадувана "Мурашка" є моєю тіткою по бабусиній лінії - Борисюк (дівоче прізвище) Марія Іллівна. Разом із своїм чоловіком вони були борцями проти радянської влади і вели активну роботу в цьому напрямку. Про ті події в нашій сім'ї не згадувалося і не обговорювалося під великим острахом. Тіло вбитої Марії родина боялася забрати і поховати, інакше вся сім'я (батько, мати і 9 дітей) були би вислані до Сибіру. Кілька днів тіло тримали в трупарні Кіцманського шпиталю, сподіваючись, що рідні прийдуть. Поховали тіло медики, в ямі для хірургічних відходів, недоношених діток та неопізнаних трупів без ідентифкації могили... На сьогодні, в Мамаївцях, ще є живі рідна сестра Анастасія (моя бабуся) і рідний брат Степан згадуваної Марії Ластівки (Мурашка). Анастасія і Степан були 9 і 10 дитиною в сім'ї, та добре пам'ятають ті дитячі, але сумні дні. Сльози батьків і родини, допити КДБ, погрози з боку радянської влади. Родина говорила КДБістам, що Марія не є їхньою родичкою, хоча влада мала беззаперечні докази того, що про Марії хату, город і худобу піклувалися мати та родина. Також на вихованні в родини залишився малолітній син Дмитро, який помер дитиною від менінгіту. Довелось відхреститися від вбитої Марії і признати, що вона бандерівка і злочинець. Моя бабуся й по сьогоднішній день живе в остраху від тих подій, і воліє про це не розмовляти, тільки молитися. Вона ніколи не ходить на жодні вибори, не дивиться телевізор, при вигляді жовто-блакитного стягу її кидає в гарячку, про владу нічого не тямить і чути не хоче. Звичайно, церква московського патріархату допомогла промити мізки моїй бабусі. Але, сподіваюсь, моя бабуся мудра і в храмі Божому шукає Бога! Стрипки - це були такі люди, з числа місцевих жителів (ймовірно зрадників), що прислужували владі і мали зброю. Групою стрипків в тій окрузі керував Глібка Дементій з Мамаївців - батько Омеляна Дементійовича Глібки, нині пенсіонера проживаючого в Мамаївцях, колишньго вчителя німецької мови. До речі, з неофіційних джерел відомо, що Омелян Дементійович також був таємним агентом КДБ і виконував певні покладені на нього завдання. Тобто, яблуня грушами не родить! Та, мабуть, Бог їм суддя... Нам залишається тільки молитися за душі полеглих патріотів нашої України, за згублені душі наших кривдників та ворогів... Ми повинні зробити правильні життєві висновки, опираючись на історичну правду з її похідними. Всім дякую за увагу!

Надзвичайно цікава розповідь! Постать Марії виглядала надто таємничою і невиявненою, тепер усе зрозуміло! Надзвичайно патріотична родина. А чи немає бодай якоїсь фотографії "Мурашки"? Малої, будь-якої? Чи її родини? То дуже важливо! Відшукайте, можете перелдати редакції газети! Ще б зголосився хтось із родини Дениса Домбровського з Лужан!

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Гагаріна
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:









soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ