Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Спогади кіцманчан про революційні події в Україні

21 ноя 2017

Спогади кіцманчан про революційні події в Україні

 

За 26 років Незалежності в Україні відбулося багато важливих для становлення державності подій, та найважливішими з них, про які говорив весь світ і які стали символом свободолюбивого українського духу, патріотизму та самовідданості, були масові акції, які переросли в дві революції — Помаранчеву та Гідності.

Наступного тижня, 21 листопада, ми відзначатимемо День Гідності та Свободи — свято на честь Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013-2014 року). Ця дата є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005-2011 роках, поки не було скасоване указом В.Януковича. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи.

Напередодні цієї дати ми попросили поділитися спогадами про революції наших земляків — їх безпосередніх учасників, адже Кіцманщина завжди була національно свідомим краєм і жителі району в усі часи активно відстоювали незалежність України та демократичні принципи.


Спогади кіцманчан про революційні події в Україні

 Марко ЧОРНИЙ.

— Під час підготовки до Президентських виборів 2004 року ви були одним із найактивніших «помаранчевих» активістів та, згодом, активним учасником Майдану в Києві. Що найбільше запам’яталося з тих часів?

— Слово «Майдан» з арабської та перської означає «поле, поле битви, парк або площа». І дійсно, для українців майдан протягом багатьох століть був і парламентом (бо гетьмана обирали на майдані), і церквою, бо загиблих героїв і колись, і зараз, продовжують проводити в останню путь з майдану, і власне, площею, "полем битви", де вирішується доля України.

Пам'ятаю буремні 90-ті, будучи студентом, від старших колег багато чув про студентське голодування — "революцію на граніті". Але тоді думалося, що Україна, як держава вже відбулася, адже є прапор, герб, грошова одиниця, органи влади, і ніяк не спадало на думку, що самому доведеться стати учасником ще двох революцій.

Добре пам'ятаю 2004 рік, великі очікування від майбутніх президентських виборів. Адже після десяти років правління президента Кучми, так званої "стабільності", хотілося ковтка свободи, хотілося, щоби українці нарешті стали господарями на своїй землі, стали рівними серед рівних у європейській спільноті. Але "система" чинила шалений опір. Пам'ятаю, як районний виборчий штаб кандидата в Президенти України Віктора Ющенка замовив в автопарку три автобуси для поїздки на з'їзд до Києва. Так тогочасна районна влада нічого кращого не придумала, як дати вказівку міліціянтам відкрутити номери з автобусів.

А ще ми на українському народному домі в Кіцмані повісили великий стенд з надписом "До нашої перемоги залишилося..." і кожний день у віконці міняли кількість днів. Один тільки Бог знає, що ми натерпілися за той стенд! І пожежники приходили, і влада, і міліція, і вночі пробували його демонтувати, але людська свідомість вже була іншою, і ці всі їхні потуги виглядали смішно.

Та хочеться сказати і про героїв, які, будучи в системі, мали мужність не втратити людське обличчя. У ніч з 23 на 24 серпня 2004 року Микола Подільчук, Павло Ваданюк, Валерій Рудько, я та чернівчанин Андрій, який був професійним рятувальником (працював у структурі МНС), вирішили повісити помаранчевий стяг на 48-метрову трубу котельні Кіцманського аграрного технікуму. Озброївшись "гірськолазною системою", Андрій вдало закріпив прапор на шпилі труби. А на ранок кіцманчани були вражені вчинком невідомих патріотів, адже помаранчевий прапор було видно здалеку.

Потім був перший тур президентських виборів, невелика, але перемога, кандидата В.Ющенка. Другий тур — грубі фальсифікації, і "перемога" кандидата Януковича. Було таке відчуття, що не наш кандидат програв, а що в нас вкрали надію на гідне життя. І тоді все закрутилося! Акції громадської непокори — від села, району, області і аж до столиці. Зразу хочу попросити вибачення, якщо когось не згадаю, адже в Києві було чи не найбільше мешканців Кіцманського району. Люди потягнулися до столиці на авто, потягах, автобусах... Зокрема, одним з перших приїхав на Майдан і потім вже нас зустрічав отець Юрій Кав'юк, також Олександр Фесик, Степан Терновецький, Павло та Віталій Ваданюки, Василь Шварц, Мирослав Озарчук, Віктор Грабовський, Ігор Місевич, Микола Гнатчук, Іван Снятинчук, Сергій Гнатюк...

Атмосферу, яка панувала на помаранчевому майдані, не можна передати словами — там були всі — від молоді до пенсіонерів, були львів'яни, кримчани, представники Сходу України, і звичайно, кияни, без яких Майдан був би неможливий, адже вони ділилися всім — від чаю до житла.

Хочу розказати про одну маловідому сторінку помаранчевого майдану. Шанс отримати "Небесну сотню" був ще у 2004 році. Однієї ночі терпець у тогочасної влади урвався і з Василькова, попередньо розваливши БТРом стіну частини внутрішніх військ (бо люди блокували КПП), виїхали автобуси з озброєними бійцями внутрішніх військ. Я з Юрієм Кав'юком якраз ніс нічну варту на вулиці, яка веде від адміністрації Президента України до Бессарабського ринку. Було прийнято рішення заблокувати цю дорогу. Підігнали два КРАЗи з піском, та були ще проходи. Ніколи не міг подумати, що так легко можна переносити припарковані автомобілі. А тоді ми на руках позносили з десяток автівок, з яких зробили імпровізовану барикаду.

Та автобуси з озброєними вбивцями все одно рухалися до Києва. Я з Юрієм стояв у першій шерензі, була десь третя година ночі... Отець Юрій зателефонував додому, попросив дружину розбудити сина, сказав йому, що дуже його любить і після цього ми вимкнули телефони. Та за хвилин двадцять до нас підійшли добре вишколені хлопці міцної статури і стали з нами в стрій. Як потім виявилося, на наш бік перейшли бійці спецпідрозділу СБУ "Альфа". Під одягом у них проглядалася зброя, також були виставлені на горищах снайпери. І вже при під'їзді до Києва колону з Василькова зупинив полковник СБУ, який попередив бійців внутрішніх військ, що справу вони матимуть не лише з беззахисними мітингувальниками, а й з їхніми спецами, і що завідомо злочинний наказ вони не мають виконувати. У результаті ніхто з тих, хто був в автобусах, не схотів отримати кулю, і тоді, на щастя, все обійшлося безкровно... Уже під час Революції Гідності за Україну поклали життя Герої Небесної сотні, а після — тисячі захисників на Сході. Але це тема окремої розмови…

 

Спогади кіцманчан про революційні події в Україні

 

 Сергій НИКОЛАЙЧУК.

— Ви брали активну участь у буремних подіях під час Революції Гідності, особливо у Чернівцях, а після початку російської агресії добровольцем пішли захищати Україну на Схід. Що найбільше запам’яталося з листопада 2013 — лютого 2014?

— Євромайдан 21 листопада 2013 року розпочинався дуже позитивно, піднесено, адже це були мітинги на підтримку європейського майбутнього України, за розвиток демократії. Я був у Києві на Майдані 24 листопада, коли відбувалася велелюдна хода і більш ніж п’ятсоттисячний мітинг. Тоді ще ніхто не здогадувався, що мирний протест перетворять у криваве протистояння та масове вбивство людей на Майдані…

Євромайдани відбувалися в більшості міст України. Після побиття студентів у Києві стало зрозуміло, що протести будуть тривати довго. У Чернівцях Віче постійно збиралося на Центральній площі біля пам’ятника Т.Шевченку. Постійним ведучим чернівецького Майдану був Юрій Скорейко, ми займалися збором продуктів, ліків, теплих речей, забезпечували доставку людей до Києва, також організовували і різні культурно-патріотичні заходи. До прикладу, започаткували фестиваль «Майданівські колядки», який зараз став вже традиційним.

Проте після перших вбивств на Майдані настрої людей радикалізувалися, ми були налаштовані рішуче не допустити того, щоб в Україні запанувала кривава диктатура. Пам’ятні для мене і два штурми Чернівецької ОДА.

Перший раз, 24 січня, людей не пускали всередину, забарикадувавши входи меблями, та посилили охорону кількома десятками бійців внутрішніх військ. Та протестувальники прорвалися, хоч багато людей постраждало від сльозогінного газу та штовханини. Тоді голова ОДА Папієв відмовився писати заяву про відставку і в супроводі охорони покинув приміщення. Будинок з левами на кілька днів перетворився на своєрідний штаб революції: тут було цілодобове чергування, люди приходили поспілкуватися, читали вірші, робили бутерброди для мітингувальників, із мішків зі снігом спорудили барикади...

Проте за кілька днів через політичні домовленості в Києві нам наказали звільнити приміщення і сюди знову повернулися тодішні керівники. Але ненадовго, адже 19 лютого, після масових вбивств на Майдані, людський гнів вже неможливо було стримати переговорами і обіцянками. Після того, як губернатор не вийшов до людей, сотні мітингувальників прорвалися до його кабінету і виштовхали голову ОДА на вулицю. Папієва примушували покаятися перед українським народом і негайно подати у відставку, однак він на це не погоджувався. Тоді в нього кидали яйця, смикали… Врешті Папієв написав заяву про відставку, Демидов (тодішній керівник міліції Буковини) оголосив про те, що міліція з народом.

Я опинився безпосередньо біля Папієва у натовпі та намагався стримати найбільш гарячі голови від фізичної розправи над підлеглим Януковича, якого натовп буквально міг розірвати. Молоді люди, піддавшись емоціям, які нас тоді переповнювали, могли занапастити своє майбутнє, адже кримінальної відповідальності за побиття чи вбивство ніхто не відміняв. Але це зіграло зі мною злий жарт у майбутньому, бо нещодавно мені на повному серйозі закидали, що я був охоронцем Папієва…

Під час Майдану я розумів, що буду мати неприємності від правлячого тоді режиму Януковича, та не міг подумати, що мені після перемоги революції доведеться виправдовуватися перед людьми, з якими ми буквально були по один бік барикад. Але час все розставляє на свої місця і про людей насамперед говорять їхні вчинки…

Спогади кіцманчан про революційні події в Україні

 Валерій РУДЬКО.

— Ви як учасник двох революцій (Помаранчевої та Революції Гідності) можете порівняти причини, настрої людей та здобуті результати.

— Хочу уточнити — трьох революцій…, адже будучи студентом, брав активну участь у подіях 1990-91 років. У першій масовій акції ненасильницької громадянської непокори, яка була організована українською молоддю, переважно студентами, і тривала з 2 по 17 жовтня 1990 року ще в УРСР. Було й студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (яку саме тоді, неофіційно, назвали Майданом Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог: недопущення підписання нового союзного договору; перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі; повернення на територію УРСР українських солдатів і проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території України, націоналізація майна Компартії і комсомолу, відставка Віталія Масола. Хто знає, якби не цей молодіжний протест, не масовий «ланцюг єднання» в січні 1991 та інші патріотичні мирні акції, чи вдалося б Україні тоді безкровно вийти з Союзу та стати Незалежною. Ми були тоді молодими ідеалістами і на хвилі патріотичного піднесення думали, що можемо звернути гори і після розпаду Союзу в Україні запанує мир та добробут.

Але не все так просто, процес становлення демократії в жодній державі не проходив легко. Більшість Європейських країн пережили це становлення ще в минулих століттях, ми ж лише 26 років тому почали вчитися будувати народовладдя у незалежній Україні. І коли керівництво забувало, що джерелом влади в Україні є народ, українці нагадували про це. Так було в листопаді 2004-го, коли фальсифікації на виборах спровокували Помаранчеву революцію. Мільйони українців відстояли свій вибір. Тоді, на щастя, Кучмі вистачило розуму не допустити кровопролиття під час мирної акції.

Дуже мирно, патріотично, піднесено, з піснями і концертами, розпочинався Євромайдан. Всі чекали підписання асоціації з ЄС, реальних кроків до зближення з Євросоюзом і демократичного розвитку держави. Але натомість отримали несподівану відмову Януковича від асоціації, диктаторські закони 16 січня, посилення тиску на місцях, і, що найгірше — кровопролиття та вбивства на Майдані. Цього пробачити і дозволити регіоналам далі керувати країною було не можна. Тому Революція Гідності стала і патріотичною, і трагічною сторінкою становлення молодої Української держави, про яку мають пам’ятати наступні покоління. Ейфорія перемоги революції затьмарилася анексією Криму та війною на Донбасі. Проте за цей час втілюється багато важливих реформ, ефект від яких не є швидко відчутним. Насамперед, це децентралізація влади, передача ресурсів і повноважень на місцевий рівень. До цього жоден президент добровільно не віддавав повноваження на місця, а навпаки, зміцнювали вертикаль влади. І навіть недавні вибори в ОТГ засвідчили закріплення демократичних процесів. Велика кількість держслужбовців, керівників освітніх закладів, інших державних установ балотувались від опозиційних партій. Чи могло таке бути при Кучмі чи Януковичу ?

Зараз вже створено ряд можливостей контролю влади та чиновників: через систему Prozorro, через електронне декларування, через багато інших дієвих інструментів. У державі створено антикорупційні інституції. Відбувається їх становлення, хоч із проблемами і помилками. Але ці проблеми і помилки є «хворобами росту» молодої демократії. Демократія не самоціль. Демократія — це інструмент, за допомогою якого суспільство забезпечує достойне життя своїх громадян. Інше питання: чи вміємо ми скористатися цим інструментом. Відповідально скористатись…

Звісно, є чимало проблем, в тому числі зовнішня агресія, але я впевнений, ми все подолаємо і «…запануємо ми браття, у своїй сторонці», Україна буде однією з найпотужніших європейських держав.



 

 



518

Схожі новини:

Loading...
Петро Порошенко був у Кіцмані тринадцять років тому

Петро Порошенко був у Кіцмані тринадцять років тому

На історичному фото (зліва направо): Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ, Василь МАЛИМОН, Катерина НАСІЛОВСЬКА, Павло ВАДАНЮК, Микола ПОДІЛЬЧУК, Марко ЧОРНИЙ, Іван ГУЛЕЙ, Петро
Багато відвідувачів приїжджають помилуватися тюльпановим полем у Лужанах (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Багато відвідувачів приїжджають помилуватися тюльпановим полем у Лужанах (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Частинка Голландії розквітла на Буковині   В селищі Лужани Кіцманського району другий рік поспіль цвіте тюльпанове поле, розміром близько гектара. Жителі
Зустріч поколінь «Нащадкам козацької слави» відбулася у Шипинцях

Зустріч поколінь «Нащадкам козацької слави» відбулася у Шипинцях

7 березня до Шипинського ЗНЗ І-ІІІ ст. завітав Лужанський народний аматорський хор «Лужанські козаки». Зустріч відбулася за сприяння Кіцманських відділів
Кіцманчани вшанували Героїв Небесної сотні

Кіцманчани вшанували Героїв Небесної сотні

У понеділок, 20 лютого, біля Пам’ятного хреста борцям за волю України в Кіцмані відбулася поминальна панахида за Героями Небесної сотні.  
В Лужанах вшанували Героїв Майдану та захисників України

В Лужанах вшанували Героїв Майдану та захисників України

  Сьогодні, 18 лютого, в Лужанах згадували трагічні події на Майдані трирічної давнини, а також поминали загиблих під час Революції гідності і військових
Учасник Революції Гідності розповів про історичні події учням та вчителям Малятинського ЗНЗ

Учасник Революції Гідності розповів про історичні події учням та вчителям Малятинського ЗНЗ

   23 листопада в Малятинецькому ЗНЗ І-ІІ відбулася зустріч учнівського та вчительського колективів з учасником Чернівецького Майдану та

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Шевченка
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:









soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ