Галина Федорівна Штефаніца — голос Кіцманщини шістдесятих

07 апр 2017

Голосом Кіцманщини шістдесятих років можна назвати колишнього диктора районного радіомовлення Галину Федорівну Штефаніцу, яка у ці квітневі дні зустрічає ювілейну 80-ту весну. Це улюблена пора ювілярки, бо переконана, що немає нічого кращого на світі як час, коли пробуджується, оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, з’являються перші зелені листочки, розпукуються на подвір’ї посаджені твоїми руками тисячі тюльпанів… Відчинила вікно, вдихнула аромат черешневого цвіту і защеміло її добре, зболене серце: навернулися спогади, в яких — найяскравіші миті її долі. Ось вона — дев’ятилітня дівчинка разом з батьками приїхала із Житомирщини в Кіцмань.

Це був холодний, голодний, післявоєнний 1946 рік. Непросто було вживатися на новому місці, але завдяки мудрості, порядності батьків їхню родину Бабичів щиро полюбили місцеві жителі, а вони навчилися в них звичаїв, традицій, готувати буковинські страви, вишивати, співати народних пісень. Саме буковинська культура найбільше припала до душі юній Галині, тому вступила в Чернівецьке училище мистецтв. Спочатку працювала бібліотекарем, організовувала різні круглі столи, виїжджали з агітбригадою виступати в села району, була солісткою в хорі, а керівники району, запримітивши талант ведучої та організатора різних цікавих заходів, запропонували роботу диктора на радіо. Погодилася, бо, маючи від природи красивий голос, творчу вдачу, гострий розум, цілеспрямованість, завжди добивалася поставленої мети. Її чітку дикцію, приємний для слуху тембр, уміння подавати матеріал помітили і оцінили слухачі радіо. Пані Галину запрошували працювати ведучою на обласне телебачення. Обіцяли високу зарплату і навіть квартиру.
Про все це розповів чоловік ювілярки Юрій Васильович, який щиро зізнався: «Через мене вона не пішла в Чернівці на роботу, адже я тоді працював слідчим у райвідділі міліції, тож начальник застеріг: не будеш мати ні жінки, ні мами, ні газдині».
І Штефаніци залишилися в Кіцмані. Вихором злітали роки: швидко виросли троє їхніх дітей Сергій, Юрій та Оксана, які, як і тато, обрали професію правоохоронців, продовжують рід семеро онуків, є правнук Данилко.

Хвороба прикувала Галину Федорівну до ліжка, але здається ще більшою стала любов, ніжність, турбота чоловіка і дітей. А дивлячись у зоряне небо, почуває себе найщасливішою жінкою на землі, бо поруч він — її перше, єдине на все життя кохання. Вони можуть годинами і до півночі згадувати своє перше побачення і несміливі слова: «Будемо дружити?!». А ще вони люблять разом милуватися квітами, розквітлим молодим садом, слухати щирі задушевні українські пісні, читати мудрі книги, разом моляться, дякуючи Всевишньому за кожен прожитий день, за долю, що поєднала їх, і за те, що, проживши разом 58 років, жодного разу не посварилися, не підвищили голос один на одного. Така любов дає наснагу до життя. Тож міцного Вам здоров’я, Галино Федорівно, любові, енергії, хай за родинним столом звучать голоси найрідніших Вам людей, хай запанує мир на українській землі і многая-многая літ!

Галина СКУЛЕБА,
редактор районного радіомовлення.