Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Берегиня стала воїном

16 мар 2015

Берегиня стала воїном

Рік тому лужанський підприємець Тетяна Тучак кардинально змінила своє життя. Жінка, основним життєвим кредо якої було берегти сімейне вогнище, поїхала на Майдан,  вступила у сотню і стала воїном. Торік у березні вона очолила Кіцманську самооборону, а влітку — районний волонтерський центр. Ніколи не виступаючи перед великою аудиторією, ця тендітна і водночас мужня жінка, вперше  вийшовши у камуфляжній формі  на трибуну районної ради, сказала: “Перед   тими дітьми, яких я витягувала з-під куль на Майдані, я дала слово, що такого … в Україні вже не буде”.

Тетяна Тучак уже збилася з рахунку, скільки разів їхала на Схід з допомогою для бійців-земляків, а також жителів тих територій. Її позицію в родині не просто зрозуміли, а й підтримали. Чоловік Василь теж став волонтером. Нинішнє їхнє життя: вона приїжджає, а він — у дорогу. За день до нашої зустрічі волонтерка повернулася з АТО. Тож і першим було запитання: Ви щойно з передової, розкажіть, що там відбувається?
— Слава Україні! Слава Героям! Слава тим солдатам, що захищають Україну! Слава людям, що допомагають, — чисто по-військовому відповідає пані Тетяна — ніжна, тендітна жінка. Зустрівши в мирному житті, ніколи б не запідозрила в ній сильні чоловічі риси. — Нинішня передова така ж небезпечна, як і під час активних бойових дій. Йде війна. Справжнісінька. Ніякого перемир'я немає. Ворог постійно атакує і обстрілює звільнені міста і селища. Він не очікував, що наш спротив буде такий сильний. "Перемир'я" потрібно більше противнику. Зараз вони укріплюють позиції, звозять техніку. Та незважаючи на втрати, у наших хлопців високий бойовий дух. Земляків зустрічала в Артемівську, Кримському, Пісках, Єнакієвому, на передових позиціях 28-ї бригади, що поблизу Дебальцево. Кажуть: “Будемо стояти до кінця, хто, як не ми? Будемо боротися за майбутнє наших дітей, але без допомоги волонтерів нам не обійтися”.
Знову потрібні берци, форма, рації, тепловізори, прилади нічного бачення. Дуже радіють солдати, коли отримують листи, посилки, дитячі малюнки. Вісточка з Буковини — це для них найбільше свято. Тому, якщо там є ваші рідні, телефонуйте нам, передавайте посилки. Ми їх обов’язково розшукаємо. Дякую всім, хто допомагає, адже без спільної праці волонтерів усього району ми не могли б справитись. Особлива вдячність громаді селища Лужани, яку очолює надзвичайно розумна, красива жінка Наталія Катрюк, завжди багато харчів отримуємо і від жителів сіл Валява, Ставчани, Шипинці, ніколи не відмовляє у допомозі підприємець з Мамаївців Андрій Маковей. Без цієї команди я б нічого не змогла зробити.
— Вам не страшно, адже дорога на фронт небезпечна?
— Страх звичайно є, — зізнається Тетяна. — Особливо страшно було перший раз, коли ще торік їхали на Слов’янськ, Краматорськ, бачили перші бої, перших вбитих. Не вкладалось у голові, що це українська земля, і що в ХХІ столітті взагалі таке можливе, але зараз ми свідомо розуміємо, за що взялися і що мусимо нашу місію виконати до кінця. Зараз небезпека ще більша, адже коли приїжджаємо в зону АТО, чуємо постріли, снаряди розриваються по дорозі. У кожного свій вибір. Кожен повинен займатися своєю справою. Рік я практично на ногах і в дорозі. Звичайно, втомилася, проте інакше не можу. Там на нас чекають, там нам вірять.
— Чи змінилося ставлення місцевих жителів до волонтерів?
— Змінилося на тридцять від-сотків. З людьми треба говорити, багато говорити, роз’яснювати. Потрібен час, аби пропагандистські міфи російського телебачення, що на-саджувалися протягом десятка років, вивітрилися. Ми ж допомагаємо не тільки нашим військовим. Багато привозимо продуктів для дитячих будинків і знаємо, що батьки тих дітей воюють на боці сепаратистів, але діти ні в чому не винні. Господь Бог добрий і ми надіємося, що з часом вони свою думку про Україну змінять, зрозуміють, що вони — діти української землі і Україна їм не ворог.
— Тетяно, рік тому про вас мало хто знав, нині ви виступаєте на різних трибунах, даєте інтерв’ю різним ЗМІ. Розкажіть про себе.
— Я народилася на Одещині, в родині військового, і що таке військова дисципліна, як і сила “слова честі”, знаю. Рано залишилися сиротою без матері, тому вчилася виживати в різних життєвих ситуаціях. Вісім років була на заробітках у Москві і про їхній рівень життя знаю не зі стрічок інформаційних теленовин, але і там є розумні, виважені люди. Ось уже сімнадцять років як я стала буковинкою. Цей край мені вже рідний, близький, тут люди такі щирі, добрі, патріотичні. Маю три доньки Діану, Мар’яну, Яну і чотири внуки. Приїхала з передової, а вони всі захворіли, то довелося камуфляжну форму одразу змінювати на білий халат і братися до їхнього лікування.
Дуже люблю і горджуся своєю родиною і дякую Богові, що народилася українкою. Доля посилає нам різні випробування. Кілька років тому так склалися життєві обставини, що ми з чоловіком потрапили в реанімацію. Ніхто не давав надії на життя, але можливо саме за таких обставин надзвичайно цінуєш кожен день, дарований Всевишнім. Ми вижили і зараз робимо те, що повинні робити. Коли їдемо, завжди молимося і Бог допомагає, і оберігає.
Моє життя перевернули розстріли на Інститутській і у 44 роки я зрозуміла, що треба боротися проти брехні, корупції, підлості влади, треба проявляти громадянську активність, треба не мовчати… Зрозуміла для себе і те, що недаремно живу, бо вношу і свою маленьку часточку для нашої України, землі, де я народилася, де народилися мої діти і внуки, де похоронені мої батьки, і ця земля для мене свята. Давайте робити спільну справу на перемогу і для розквіту України.
Ось така вийшла розмова з красивою українською жінкою Тетяною Тучак напередодні 8-го Березня: не про жіночу вроду, не про кулінарні рецепти, не про кохання, хоч і це сьогодні так потрібне жінці, а про її ризиковане напіввійськове життя, і для якої гасло “Україна понад усе” — кредо життя.

 Галина СКУЛЕБА.


Схожі новини:

Останній дзвоник

Останній дзвоник

продзвенів цими днями і в італійських школах, і у нашій  українській недільній школі «Святої Софії — Премудрості Божої» міста Мілану.
Пам'ятаймо: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами»

Пам'ятаймо: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами»

Минулої неділі, 22 березня, вранці неполоківчани зустрічали своїх захисників, які повернулися зі Сходу країни, Василя Федорчука, Богдана Грідіна, Василя
Доброволець-патріот

Доброволець-патріот

Відгукуючись на події на Донбасі, як і всі патріоти України, вчителі, батьки та учні нашого навчального закладу неодноразово брали участь у різних акціях,
Підтримуймо захисників України

Підтримуймо захисників України

Листопад, грудень 2013 р., січень, лютий 2014 р. Мої онуки Станіслав, Віолетта та Роман Олійники були на Майдані у Києві. І довелося всім трьом після різних
Зустріч з Юлією Тимошенко в Кіцмані

Зустріч з Юлією Тимошенко в Кіцмані

Минулого тижня Кіцманщину вперше відвідала лідер ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко. В місті Кіцмань біля пам'ятника Володимиру Івасюку відбулася її
Вічна пам’ять Героям Небесної сотні

Вічна пам’ять Героям Небесної сотні

20 березня в Кіцманському ЗНЗ І-ІІІ ст. проведено урок-реквієм пам’яті Героїв Небесної сотні. Учні 9-11 класів оформили меморіальну дошку, де розмістили

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Шевченка
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:











soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ