Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Болем у спогадах озивається Афган

14 фев 2014

Болем у спогадах озивається Афган

Фото з армійського альбому Василя Кожухаря (на знімку праворуч).

15 лютого виповнюється 25 років з часу виведення радянських військ з Афганістану. Це було довгоочікуване Стрітення 1989 року. Додому, після десятилітньої війни, поверталися ті, кому судилося пройти крізь афганське пекло і випробовування під чужим небом, на чужій землі. Їм, посивілим у 20, вірилось і не вірилось, що все вже позаду. Серед них — Василь Кожухар, голова Української Спілки ветеранів Афганістану у Кіцманському районі, лікар-анестезіолог Чернівецької обласної клінічної лікарні, а тоді молодий медичний фельдшер із Суховерхова.

Медиків називали ангелами-охоронцями

— Майже рік я служив в Афганістані, — згадує Василь Михайлович Кожухар. — Наш великий військовий шпиталь був розташований в одній з найгарячіших точок — Баграмі. Пройшло вже чверть віку, а кожен день пам’ятаю, як сьогодні. Щоденні обстріли, каміння і пустелі, пісок і кров, втрати, безперервний конвеєр поранених — усе це на межі життя і смерті. А додому пишу: все добре. Дуже шкода було рідних. Я ж після закінчення медучилища починав службу в Чорткові, в школі молодших авіаційних спеціалістів. Близько, тож мама зчаста приїжджала. І ось одного вечора мене викликають і зачитують наказ про відправлення в Афган. Розумів, наскільки це небезпечно, тому аж з Москви написав, що мене перевели в іншу частину. Прилетіли, а там плюс 60. Хочеться пити, береш в руки флягу з водою, а вона тепла, як борщ, то одразу пригадуєш свій рідний дім і наші криниці з джерельною холодною водою. Мені аж снилося кілька разів, що я вдома і хочу води. Прокидаєшся і в такий момент розумієш, що кращої землі за нашу нема і найбільше щастя — жити в Україні. Я служив у інфекційному відділенні, тоді дуже багато наших хлопців перехворіло на важкі інфекційні хвороби: жовтяницю, епідемії дизентерії, велику небезпеку таїли гострі кишкові захворювання, інші. Медична статистика тих років, що довгий час значилася під грифом "таємно", жахає: втрати від хвороб під час Афганської війни у 8–10 разів перевищували число бойових поранень і травм. Підчепити інфекцію в Афганістані було дуже просто. Найбільшу небезпеку таїла вода. Афганці п’ють, їм нічого, а наші солдатики хворіли і по кілька разів тільки через те, що напилися води з джерела в горах. А уявіть собі, як непросто було лікувати поранених, коли вони ще підхоплювали інфекції. Тут наші медики проявляли неабиякий хист рятувати людське життя. Скільки тисяч наших воїнів вони, в буквальному розумінні цього слова, склали і зшили до купи, вирвали з обіймів смерті. Це була така практика, що і тепер страшно згадувати. Але ніхто себе не жалів, працювали, скільки треба, щоб вибороти життя молодих солдатів. І дуже часто поранені називали медиків ангелами-охоронцями.

 

Афганцям залишили шпиталь і ліки

Доля кожного учасника афганських подій заслуговує на глибоку повагу як зразок мужності, адже вони з гідністю пройшли афганське пекло.
— Крім надання медичної допомоги, в шпиталі, — розповідає Василь Кожухар, — ми часто брали участь у рейдах, супроводжували колони, виносили поранених з поля бою, тому повинні були вміти стріляти з автомата, пістолета, метати гранати. Богу дякувати і молитві матері, я жодного разу не був поранений, хоч смерті в очі дивився чи не щодень. Серце стискається від болю, коли згадуєш тих, хто не повернувся, а їм би кохати, працювати, народжувати дітей. Тому, коли вже стало відомо, що ми дійсно залишаємо Афганістан, навіть важко було повірити. Спершу ми відправили літаком хворих, а 11 лютого, передавши військовий шпиталь, медичне устаткування та ліки місцевим афганцям, вилетіли літаком до Ташкенту. Я сподівався, що незабаром буду вдома, але довелося ще дослужувати останні два місяці на Кольському півострові. Я ніколи не забуду тих днів. Цей відрізок життєвого шляху навчив кожного з нас ще більше цінувати і любити життя.

 

Той, хто знає війну, — цінує мир

Зараз Василь Кожухар продовжує рятувати людські життя, працюючи лікарем-анестезіологом Чернівецької обласної клінічної лікарні, а інтереси бойових побратимів відстоює як голова Української Спілки ветеранів Афганістану у Кіцманському районі.
— Нині на Кіцманщині живуть 149 учасників бойових дій, з них уже 49 стали інвалідами війни, до того ж є 4 членів сімей загиблих, — каже Василь Михайлович. — Протягом 2013 року 15 учасників бойових дій отримали грошову компенсацію на тверде паливо та придбання скрапленого газу. За рахунок асигнувань, виділених на районну комплексну програму "Турбота", щомісяця 9 матерям померлих воїнів-афганців виплачувалась допомога на загальну суму 10 800 грн., 2 матерям, сини яких загинули під час бойових дій в Афганістані, — на суму 12 000 грн. та 3 вдовам на суму 5000 грн. Також 4 учасникам бойових дій виділялась одноразова грошова допомога, 5 учасників бойових дій пройшли курс лікування у санаторно-курортних закладах. Торік було відкрито дві меморіальні дошки загиблим в Афганістані: Миколі Гудимі з Мамаївців та Володимиру Нижнику з Лужан. Стараємося допомагати їхнім стареньким батькам. Вже визначено місце, де буде споруджено пам’ятник, провели спортивний міні-турнір до 25 річниці, виступаємо на зустрічах в школах, щоб наші діти виростали патріотами. Але проблем вистачає, насамперед у багатьох немає роботи, все частіше підводить здоров’я. Хвилюють кожного і події, що відбуваються в країні. Адже на майдані є чимало афганців, які відстоюють ідею переговорного процесу між владою та опозицією. Переконаний, що в Європу можна йти, тільки навчившись домовлятись. Бо хто знає війну — цінує мир. І обеліски, пам'ятники, скроплені материнськими, вдовиними, сирітськими слізьми, скільки існуватиме життя на землі, світитимуть живим, нагадуючи про страхітливу суть самого поняття "війна" — де і коли б вона не точилася.

Розмову записала
Галина СКУЛЕБА.


Схожі новини:

Loading...
Волонтери придбали автомобіль для 56-ї бригади

Волонтери придбали автомобіль для 56-ї бригади

Шкода, що пройшло літо, та не пройшла війна. Відчуття гордості переповнюють мене за наших шановних кіцманчан, які не залишилися байдужими, проявивши
Наш земляк повернувся зі Сходу

Наш земляк повернувся зі Сходу

Іванові Руснаку з Киселева люди аплодували стоячи, дякуючи за мужність і героїзм, які вояк проявив під час участі в антитерористичній операції на Сході.
Сльоза на граніті

Сльоза на граніті

Тривожна, неспокійна 69-та весна Великої Перемоги. 69-та весна без війни і перша в стані неоголошеної війни з Росією. Братній народ, разом з яким здобули
Подарунок на Новий рік

Подарунок на Новий рік

У ці новорічно-різдвяні дні люди згадують прожите й пережите у минулому році та будують свої надії на рік, який щойно розпочався. Для мене 2012-й був і
А жити хочеться...

А жити хочеться...

„Псалтир”, кафізма 12, псалом 89, вірш 10: „Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби”. Час швидко
Вони вміють цінувати життя…

Вони вміють цінувати життя…

15 лютого 1989 року для радянських військових закінчилася афганська війна, яка тривала 3340 днів. Цієї миті чекали мільйони. Хтось – із радістю, хтось – із

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Шевченка
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:









soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ