Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Все життя — для України

10 янв 2014

Все життя — для України

Упродовж останнього двадцятиріччя початок кожного нового року в Україні неодмінно пов’язується із відзначенням чергової річниці від дня народження одного Великого Українця, довкола якого досі не затихають дискусії, суперечки, а то й політичні баталії. Одні, як було в радянські часи, продовжують називати його “бандитом”, “злочинцем”, інші шанують як відданого і непохитного борця за свободу і незалежність рідної землі. Один український Президент присвоїв йому посмертно звання Героя України, інший своїм указом це звання відмінив.
Попередніми роками демократична громадськість Кіцманщини щоразу на початку січня проводила в районному будинку культури цікавий вечір-портрет, присвячений цій історичній постаті. Ці заходи збирали багато людей, викликали зацікавленість представників районної влади. Зокрема, тодішній голова райдержадміністрації Олег Унгурян щоразу виступав із патріотичним і шанобливим словом.
Цей Великий Українець — Степан Бандера, чи не найсуперечливіша постать ХХ століття. У перший день січня йому виповнилося б 105 років від дня народження. А вчора був день його небесного патрона — архидиякона Стефана. То ж є нагода згадати основні віхи життя цієї незвичайної людини.

Народився Степан Бандера в перший день 1909 року в селі Старий Угринів сусідньої Івано-Франківської області у багатодітній родині греко-католицького священика. Крім нього у сім’ї ще були старші брати Олекса, Василь, Богдан та сестри Марта, Володимира, Оксана і Мирослава. Коли хлопчикові пішов шостий рік, розпочалася Перша світова війна. Вона велася між двома імперіями, які розділяли між собою Україну: з одного боку це була Російська імперія, а з другого — Австро-Угорська. До складу останньої на той час входили Галичина та Буковина. Влітку 1914 року ці землі зайняли російські війська, й усі відчули, що прийшов окупант, ще гірший від попереднього. Степан з малих літ бачив, що чинили російські завойовники на українських землях. В оборону рідної землі постали Українські Січові Стрільці, отже діти священика Андрія Бандери змалку знали, що є українське військо, яке воює з “москалями” за волю рідної землі.
У 1918 році Австро-Угорська імперія розпалася. Не стало й Російської імперії. На землях Галичини постає Західноукраїнська Народна Республіка, на яку відразу почала зазіхати  Польща. Священик Андрій Бандера йде в Українську Галицьку Армію й стає капеланом. Степан у цей час мав 9-10 років. Це вік, коли починає формуватися особистість, отже, вона формувалася в хлопця в умовах Української незалежної держави, яка хоч і не утвердилася, але справила на нього велике враження.
Степан Бандера був невисокого зросту і не відзначався міцним здоров’ям. Але він мав надзвичайно велику силу волі. Завдяки фізичним тренуванням, постійній праці над собою він зумів подолати всі перешкоди і досягти високої досконалості. Бог наділив хлопця багатьма талантами. Він мав добрий голос і гарно співав, добре грав на гітарі і мандоліні. Він був дуже здібний до навчання, вільно володів німецькою, англійською, французькою, польською мовами. Степан блискуче закінчив класичну гімназію у Стрию і став студентом Львівського університету.
Ще будучи гімназистом, юний Бандера вступає до таємного товариства, члени якого готувалися до боротьби за волю України зі зброєю в руках. Ставши студентом університету, він продовжує роботу в нелегальних організаціях.
Коли Степанові виповнилося 20 років, виникла Організація Українських Націоналістів і юнак відразу стає її членом. Незабаром його обирають крайовим провідником ОУН.
Зовні Бандера був непоказний, але мав велику силу і вміння переконувати й організовувати навколо себе людей. Досить було поглянути йому у вічі, і вже не можна було відірвати погляд від нього. Очі його світилися і викликали довіру. Люди його слухали і йшли за ним, особливо молодь.
В цей час польська влада перейшла у тотальний наступ на українство. В українських селах плюндрували національні установи, бібліотеки, а самих українців били смертним боєм. Особливо жорстокі події розгорталися під час так званих пацифікацій — “умиротворення” українців. Це був страшний терор і українські націоналісти вирішили відповісти на нього своїм терором. Зокрема, Степан Бандера організував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, який був відповідальним за ці жахіття. За це Бандеру заарештували й засудили до смертної кари, яку під тиском громадськості замінили на довічне ув’язнення в найжорстокішій катівні — так званій Березі Картуській.
Але в 1939 році Гітлер напав на Польщу й охорона в’язниці повтікала, залишивши все напризволяще. В’язні вийшли на волю, однак Степан Бандера сидів у камері-одиначці, тому не зміг вийти з неї. На щастя, один із в’язнів згадав про нього, повернувся, розшукав ключі й випустив Бандеру на волю.
З великим трудом він пробирається до Львова й пробує налагодити зв’язок з колишніми членами ОУН. Але у Львові вже були совіти, які заарештовували кожного, на кого лягала бодай найменша підозра, тому Бандері довелося емігрувати до Італії.
Тут відбувся розкол єдиної колись ОУН. Провідник Центрального проводу Андрій Мельник стверджував, що Україна не може сама боротися за свою незалежність, тому мусить чекати на допомогу Заходу. Степан ж вважав, що ніхто нам не допоможе, тому мусимо надіятися на власні сили. Незабаром історія підтвердила його правоту.
22 червня 1941 року Гітлер напав на СРСР і німці захопили Львів. Через тиждень, 30 червня, Степан Бандера разом зі своїми однодумцями проголошує Українську незалежну державу. Проте німці й слухати не захотіли про якусь незалежну Україну. Вони заарештували Бандеру і він просидів у концтаборі Заксенхауз аж до кінця 1944 року. Цей факт є конкретним свідченням того, що Бандера не міг співробітничати з фашистами, про що розповсюджують побрехеньки деякі сучасні лицемірні політики та лукаві псевдонауковці.
Проте навіть у застінках концтабору Бандера про-довжував боротьбу. Його ім’я стало своєрідним прапором, під яким гуртувалися легіони Української Повстанської Армії. Вояки цієї збройної сили воювали на два фронти: і проти гітлерівських окупантів, і проти московсько-більшовицьких.
Після того, як німці покинули територію України, вони перестали бути нашими ворогами, говорив у 1944 році, вийшовши на волю, Степан Бандера. Тепер УПА стала на захист українських селян від сталінських репресій. Ця нелегка, але сповнена ентузіазму й віри, боротьба тривала аж до середини 50-х років минулого століття.
Повстанці захищали селян, яких силоміць заганяли до колгоспів, протистояли тотальному вилученню у них хліба, запобігали поширенню голоду, карали тих, хто знущався з людей, організовував їх виселення або примусове переселення в інші регіони СРСР.
Совіти кинули на боротьбу з повстанськими підрозділами значні сили, але народ підтримував своїх захисників. Тоді чекісти вдалися до мерзенних провокацій. Полковник НКВД Судоплатов запропонував створювати із своїх співробітників псевдобандерівські боївки, які під виглядом повстанців чинили жорстокі розправи над мирним населенням. Люди повірили у розіграний за енкаведистським сценарієм кривавий спектакль. Це врешті-решт призвело до припинення повстанського руху, який з подачі Судоплатова почав набувати братовбивчої форми.
То була велика національна трагедія українського народу, відповідальність за яку лежить на радянській владі.
Проте ідея національно-визвольної боротьби не загинула. Її підтримував і розвивав Степан Бандера, перебуваючи в еміграції. У своїх працях він обґрунтовував мету і форми цієї боротьби на перспективу. Компартійне керівництво СРСР відчувало, що він і надалі складає велику загрозу і небезпеку для існування тоталітарної імперії. Тому в Кремлі була розроблена операція по знищенню Провідника української нації.
Цю операцію здійснили агент КДБ Богдан Сташинський, який 12 жовтня 1959 року убив Степана Бандеру пострілом секретної зброї, що стріляла отрутою. За цей вчинок вбивця був нагороджений орденом Червоного Прапора. Але незабаром він відчув, що за ним почали стежити, щоб і його знищити і таким чином замести сліди злочину. Тому Сташинський втік до Мюнхена, здався німецьким властям і на суді розповів усю правду про те, хто його послав і організовував це вбивство.
Однак розрахунки радянської держави на те, що з убивством Степана Бандери ОУН припинить своє існування, не виправдалися. Навпаки, вона ще більше зміцніла. Ім’я Бандери стало популярним у багатьох країнах світу, особливо в Прибалтиці та на Кавказі серед місцевих націоналістів. Зокрема, борці за незалежність Литви говорили: “Бандера не лише вождь української нації, він є вождь усіх пригнічених совітами народів. Він є нашим прапором”.
Прах Степана Бандери покоїться на чужині. Але в Україні живе його онук, також Степан Бандера. Він береже посвідчення про присвоєне дідові звання Героя України і ніколи, ні за яких обставин нікому його не віддасть. Адже для справжніх патріотів він був і залишається символом української нації.
Сьогодні, в незалежній Україні, на жаль, ще по-різному ставляться до Степана Бандери. Для тих, кому дорога свобода, гідність і незалежність, він — герой, а ті, що продовжують схилятися перед Кремлем і вірити в комунізм, повторюють більшовицькі штампи, називаючи його “ворогом народу”.
Насправді ж Степан Бандера — визначний політичний діяч ХХ століття, який у дуже складних умовах утрати української державності зберіг державницький дух, згуртував навколо себе молодих українських патріотів на боротьбу за свою незалежну державу. Його ім’я стоїть в одному ряду з іншими найвидатнішими українцями — Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Симоном Петлюрою, Євгеном Коновальцем. І тому доки існуватиме українська незалежна держава, доти ми й пам’ятатимемо Степана Бандеру, нашого національного героя.

Мирослав КУЄК.


Схожі новини:

Сумний ювілей війни 1914-1918 років і Кіцманщина

Сумний ювілей війни 1914-1918 років і Кіцманщина

В кінці червня цього року виповнилося 100-річчя початку Першої світової війни. А почалося все 28 червня 1914 року, коли сербський студент Гаврило Принцип убив
Українська національна ідея

Українська національна ідея

Що таке ідея взагалі? У суспільному розумінні це — визначення поняття, що лежить в основі світогляду, уявлення дійсності у свідомості людини. Але не
Іскри «народного духа»

Іскри «народного духа»

(Продовження. Початок у "ВЖ", №31 від 2.08.2013 року). У 1902 році в Кіцмані було утворено перше на Буковині товариство «Січ». Як відомо, вперше таке
На сповідь до Степана Бандери

На сповідь до Степана Бандери

Боротися за утвердження українського духу на кожному квадратному сантиметрі території України Минулого тижня у середу християнство України відзначило день
Бандерівський дух — завжди поміж нас

Бандерівський дух — завжди поміж нас

Кожен з дитинства мріє стати героєм, отож дуже часто намагаємося повторити подвиги відомих людей, шукаючи собі ідеалів хтозна-де. Та часто виявляється, що ці
Постав із невідомості

Постав із невідомості

Автора першого в Кіцмані і в нашому краї пам’ятника Т.Г.Шевченку живцем спалили в топці паровоза Хто він, цей талановитий художник, скульптор? За що його так

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Шевченка
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:















soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ