Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Окраса села Хлівище — панський будинок

14 июн 2013

Окраса села Хлівище — панський будинок

Історія панського маєтку
Наше село Хлівище невеличке, але дуже гарне, бо живуть у ньому добрі, щирі, працьовиті люди. Це хлівищанці, яким довелося на своєму віку скуштувати немало лиха. Та найтяжче, напевно, було тоді, коли в 1952 році хлівищанцям довелося під тиском залишати рідні хати, своє село і їхати на Запоріжжя. Цей рік увійшов в історію нашого села, як рік насильного переселення.

У Хлівищі було мало визначних пам'яток, а після виселення їх майже не залишилося. Уціліли, на щастя, хоч церква та панський будинок, архітектурою якого захоплюються всі, кому доводиться його бачити та бувати в ньому.
Ця прекрасна споруда розташувалася ліворуч від центральної дороги при в'їзді в село. Найбільше пощастило наймолодшим хлівищанцям-школярам, які щоранку поспішають до цього будинку, щоб здобувати знання. Крім школи, в цьому приміщенні розмістився і клуб.
Щоб дізнатися про історію цього будинку та про людей, які колись жили тут, я звернулася до старожилів села, які розповіли мені дуже багато цікавого.

Спорудження будинку  та його власники
Цей будинок спорудили дуже давно. Ще тоді, напевно, коли Буковина була під владою Австро-Угорщини. А можливо й ще давніше. Адже в його архітектурі проявляються елементи готичного стилю, зародження якого припадає на 12-15 століття. Власниками маєтку були пани Отто і Ліза Гольднер (німці). Про це свідчать латинські букви ОG і LG на вхідних залізних воротах.
Пізніше, за часів перебування Буковини під владою румунських бояр, власником будинку був пан Кил. Про це багато розповів Ілля Васильович Крилатий, 1921 року народження (помер у 2007 р.). Він постійно працював у панському маєтку. Була в Кила дружина, яку звали Дізеля, та два сини. Старшого звали Андиль. Як звали другого, молодшого, ніхто не пам'ятає, бо він мало бував у панському дворі.

Ведення господарства в панському маєтку
Пан Кил був євреєм з Мадярщини. У нього було 500 га землі, спиртзавод (ґуральня), ліс, що поблизу села.
Крім цього житлового будинку на території двору були ще інші будівлі, необхідні для ведення господарства, які, на жаль, не збереглися. Це такі обороги, куди завозили снопи, гамбар, у якому зберігали обмолочене зерно, та кошниця, в якій зберігалася кукурудза в качанах. Трохи нижче знаходилися три великі стайні для худоби, криниця з жолобами. А вздовж центральної дороги тулилися хати, в яких жили конюхи, вакарі, їздові (форналі) та інші наймити, які прислужували пану.
У нього були постійні робочі, а деякі хлівищанці та люди з ближніх сіл наймалися на роботу поденно, коли треба було. Хтось один з чоловіків ставав на найвищу місцину і кричав: “Гоп! Гоп! Пан до роботи кличе!”, і оголошував, скільки пан платить за день.
Крім того, у пана були помічники: жонц (це на зразок сучасного агронома). Звали його Юрман. Він відповідав за роботу на полі. Шафар виконував обов’язки теперішнього завскладом, у нього були ключі від гамбаря, у якому зберігалося зерно. За роботою у стайнях стежила і давала розпорядження сестра пані Дізель — “суха пані”. Її так називали тому, що була дуже худа. За ліс відповідали двоє людей: лісник і побережник (лісовий сторож). У ґуральні працювало шестеро людей.
З 500 га землі пан 100 га закладав картоплею, яка була сировиною для виготовлення спирту на ґуральні. На решті площ сіяли зернові: жито, ячмінь, пшеницю, кукурудзу, а також буряки. Оброблялися поля кіньми та сапами. Як уже згадувалося вище, роботою на полі керував жонц. Він розпоряджався, на якому полі що сіяти чи садити, наймав людей до роботи з Хлівища та ближніх сіл. “Навіть було таке, — згадував Ілля Васильович, — що люди з сусідніх сіл, наприклад зі Ставчан, ішли працювати не лише за гроші, а навіть за картоплиння, яке використовували як паливо, бо не мали де взяти дров”. Була у пана велика машина-молотарка, яку чомусь називали "локомотив". Снопи зернових звозили на панський тік і за допомогою цієї машини молотили зерно. Частину цього зерна пан віддавав прислузі (по 12 ц на рік), частину — продавав. Наймити кіньми везли збіжжя до Неполоківців на станцію і грузили у вагони, а частину залишали у гамбарі для різних потреб.
На панському дворі були три стайні. В одній із них були корови, у другій — молодняк (телята). Влітку корови паслися в полі, а телят годували у стайні. Взимку для худоби наймити рубали січку кіратом — великою січкарнею, яку крутили багато людей. У третій стайні були воли, яких пан привозив з Угорщини на відгодівлю. Вони були дуже старі, худі і пан купляв їх дуже дешево, а коли відгодовував, то продавав значно дорожче.
За панським наказом вакарі (так називали наймитів, що доглядали панську худобу) обпилювали цим волам роги попри саму голову, добре давали їсти. А коли воли ставали ситі і в них починали проростати молоді роги, форналі (їздові) брали по 4 воли і пішки гнали до Неполоківської станції. Там грузили їх у товарні вагони, і пан продавав їх як молодих волів. У цій же стайні були й 14 пар коней. Доглядали їх конюхи. А форналі керували кіньми, виконуючи різні роботи за наказом пана.
За роботою на, так би мовити, панській міні-фермі стежила, як уже згадувалося, “суха пані”, сестра Дізелі. Вона до всього придивлялася, була дуже недоброю людиною. “Без неї, — як згадувала Марія Різничук, яка часто працювала в пана, — не доїлася ні одна корова”. Вона ж міряла молоко і здавала його.
Лісом теж, як уже говорилося, розпоряджався пан. Лісник і побережник (сторож) мали хату в лісі. “Коли хтось з людей, — згадував Ілля Васильович Крилатий, — хотів піти в ліс назбирати грибів, то мусив у пана відробити. Пан видавав відповідну бумажку. Це був квит (дозвіл) і тільки тоді можна було збирати гриби”.
Взимку будинок опалювався за допомогою пічок. Слуги пилили дрова вручну пилами-шарівками.
Що ще цікаво, що в той час вода до панського будинку ішла по трубах. Це був водогін. На полі, десь приблизно метрів 500 чи 600 від будинку, була криниця з трьома норами. Тут усе було забетоновано і встановлено мотор. Вода падала на мотор, приводила його в рух і заодно по трубах ішла до “барана” — двох вицементованих криниць, що знаходились на горбі за будинком. Чому вони носять таку назву, ніхто не може пояснити. Звідси вже вода самотоком збігала вниз у будинок. Від цієї ж криниці бетонованим шанцем вона надходила і до гуральні.
Перед панським будинком були дуже гарні клумби з квітами, обсаджені живим плотом. Праворуч від будинку був гарний великий сад з прокладеною асфальтованою доріжкою, якою прогулювалися пани. З усіх боків сад був огороджений. Тому саме цю частину місцевості називали оград. Доріжка вела до ставка, посередині якого була збудована альтанка зі скла.

Кілька цікавих епізодів з життя мешканців панського будинку
Пани Кил та Дізеля мали ще великий дім у Чернівцях, де вони проводили більшість свого часу. Під час відсутності пана, як уже було сказано, у маєтку порядкували жонц та “суха пані”.
“Одного разу, — розповідав Ілля Васильович, — пани поїхали в Чернівці. Дуже довго їх не було. Усі думали, що б то могло статися. Аж ось і приїхали пани. Пан був дуже сердитий. Ніхто не знав чого. А виявляється, що вони там грали в карти і програли півмільйона”.
А ще про такий випадок розповіли старожили. Жонц часто наймав людей на роботу з сусідніх сіл. А одного разу він привіз на роботу гуцулів. Пан відмовився оплатити їм роботу так, як домовлялись. І тоді гуцули сказали: “Якщо ти так поступаєш, то станеться так, що не будемо мати ми, але не будеш мати і ти”.
І ось... Було саме на Іллі. Сонце котилося до заходу. Раптом звідкись узялися хмари, замиготіла блискавка, загуркотів грім... і... загорілася скирта на панському току, а також обороги зі снопами. Було дуже страшно. Вогонь не могли ніяк погасити. Бо, кажуть старі люди, що вогонь від грому дуже важко гасити.
За словами старожилів, після приходу руських пан з панею деякий час мешкали у Чернівцях. А потім кудись поїхали. Але куди, ніхто не знає. В один час люди говорили, що їх син Адиль живе в Англії.
У 1942 р. в цьому будинку господарював пан Колонил (румун). У нього не було лівої руки (інвалід фронту). Він теж більше часу був у Чернівцях, а маєтком керували його піддані. Під час його панування в маєтку теж була пожежа. А було це так. Один із хлівищанських парубків повертався пізно ввечері додому, ішов через панський двір. Вирішив закурити, сів під стодолою. Закуривши цигарку, задрімав, унаслідок чого згоріла панська стодола.
Після війни у панському будинку був дитбудинок для дітей-сиріт. Та в 1952 році приміщення школи у центрі села було зруйновано. Тож в панському будинку з тих пір і донині вчаться юні хлівищанці.
Кілька років дах будинку протікав, оскільки будівля дуже давня. У 2004 році будинок перекрили металочерепицею червоного кольору, у такому ж стилі, як було до цього часу.
Саме цей панський будинок за своєю архітектурою є окрасою села. Таких споруд у нашому районі дуже мало, тому хочеться, щоб її визнали архітектурною пам’яткою Кіцманщини.

Ірина ТИМЧУК,
вчителька історії
Хлівищанського ЗНЗ І-ІІ ст.


Схожі новини:

Пожежа в Мамаївцях

Пожежа в Мамаївцях

15 липня у селі Мамаївці сталася пожежа в житловому будинку. Загорання почалося з  приміщення кухні. В цьому домогосподарстві ніхто не проживав, а пожежу
Горів будинок у Кіцмані

Горів будинок у Кіцмані

За інформацією прес-служби УДСНС України у Чернівецькій області, за останній тиждень на Буковині сталося 8 пожеж, одна з яких виникла у Кіцмані. Так 13 грудня
Пожежа в смт.Лужани

Пожежа в смт.Лужани

2 вересня в смт.Лужани горіла суха трава на площі 100 кв.м. Вогонь перекинувся на розташовані поруч 2 господарські будівлі, а звідти — на житловий
Буковинська міліція сприяє створенню комфортних умов для дітей-сиріт

Буковинська міліція сприяє створенню комфортних умов для дітей-сиріт

Напередодні осінніх шкільних канікул правоохоронці завітали в підшефну установу — комунальний заклад «Оршівський дитячий будинок» — з
Хлівище... Наше рідне село!

Хлівище... Наше рідне село!

6 липня 2013 року Хлівищу виповнилося 600 років. У збірнику «Молдавські документи до Стефана Великого», виданому Михаєм Костакеску в 1931 році (м. Яси,
ОСББ. Кому це вигідно?

ОСББ. Кому це вигідно?

На сьогодні у реформуванні житлово-комунальної галузі одним із пріоритетних завдань Уряду України є створення та ефективне функціонування об’єднань

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Шевченка
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:











soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ