Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини "Вільне життя"

Перший міський голова

29 мар 2013

Перший міський голова

Історія, говорили стародавні греки, це розповідь про минулі події. Це, власне, саме минуле, яке зберігає наша пам’ять. Але всякі події — минулого чи сучасного, відбуваються не самі по собі, їх творять люди. Тому, якщо ми говоримо, що найпомітніший слід в історії міста Кіцманя залишив період входження його до складу австрійської держави, то мусимо говорити й про тих людей, які керували містом протягом цього періоду. І тут на перше місце неодмінно виходить міський голова Дмитро Бажан, якого офіційна влада називала бургомістром, а городяни — кіцманським двірником. Саме за його керівництва Кіцмань, що досі нагадував велике село, почав набувати ознак європейського містечка. І не тільки за зовнішнім виглядом, а й за рівнем адміністративного, економічного життя, розвитком освіти, культури, національно-духовним піднесенням.
Незважаючи на самовіддане і чесне служіння громаді, доля першого кіцманського бургомістра склалася драматично. Від займаної посади його усунули російські окупанти, які під час Першої світової війни захопили Кіцмань. Згодом Дмитро Бажан занедужав, розорився і пішов із життя за нез’ясованих обставин. На місці його смерті, на розі двох кіцманських вулиць люди встановили, було, камінний хрест, але радянська влада знесла його. А могилу колишнього селянського кіцманського двірника вдалося розшукати тільки за незалежної України, але вона й досі стоїть невпорядкована як слід.
Цього року виповнюються дві історичні дати: 600 років від першої письмової згади про Кіцмань та 90 років від дня смерті першого кіцманського бургомістра Дмитра Бажана. Про цю неординарну особистість ми розмовляємо з краєзнавцем, автором книги «Кіцмань і кіцманчани. Погляд крізь простір і час» та інших видань Георгієм Кривого.

— Ми вже звикли, що період розквіту нашого міста на рубежі 19-20 століть обов’язково пов’язується з особою Дмитра Бажана. Хто ж він був, цей знаменитий міський голова?
— Дмитро Григорович Бажан походить із заможної селянської родини. Він народився 12 жовтня 1862 року. Батько його був міцний господар, мав достатньо поля, худобу, тому Дмитро змалку привчився до господарювання. Саме ця риса проявилася в нього пізніше, коли став господарем міста. Треба думати про те, що Дмитро отримав непогану освіту, бо коли згодом його забрали на цісарську військову службу, то він там отримав офіцерський чин. За це потім, коли пішов у відставку, мав від держави довічну грошову допомогу.
Ставши міським головою, Дмитро Бажан відразу взявся за наведення у Кіцмані порядку. При ньому навіть уперше з’явилося вуличне освітлення: на центральній вулиці було закопано 12 дерев’яних стовпів, на яких встановили ліхтарі, які спеціально призначена людина запалювала, а потім гасила.


— Саме за Бажана Кіцмань отримав офіційний статус міста з наданням йому так званого «магдебурзького права».
— Так, це було 1902 року. В попередні роки Кіцмань нагадував село, з капітальних будівель на території міста знаходилися хіба що велика кам’яна будівля повітового суду (нині Будинок дитячої творчості) та ще залізничний вокзал. Навіть сама мерія розташовувалася у якійсь звичайній хаті. Бажан збудував для «міського уряду» ратушу. У радянський час до неї прибудували глядацький зал та фойє і вийшов Будинок культури, яким місто користується й досі. А ще за Бажана виросли міська управа (нині РВ УМВС), дві школи — окремо для дівчаток і окремо для хлопчиків, висотний будинок української гімназії, що славилася не тільки в Буковині, а й у Галичині.


— Для такої широкої діяльності, безперечно, була потрібна участь державної влади, адже місто не могло вести таке масштабне будівництво власним коштом.
— Звичайно, тому Бажанові доводилося бути дипломатом. Треба було так уміло будувати свої стосунки з австрійською владою, щоб від цього вигравала громада українського містечка. Деколи це було складно робити. Приміром, коли у 1902 році в Кіцмані почали створювати першу на Буковині «Січ», Бажанові довелося виступати проти, він навіть заборонив проведення зборів з цього приводу.


— Що це таке за товариство — «Січ»?
— Це — громадське пожежно-спортивне, як воно себе називало, товариство, члени якого готували себе до діяльності у екстремальних ситуаціях — щось на зразок нинішніх формувань МНС. Однак насправді товариства «Січі» об’єднували молодих українських патріотів, які намагалися у легальний спосіб отримати необхідний вишкіл для відстоювання в умовах іноземної окупації українських національних інтересів. Окрім спортивної підготовки, «Січ» також вела чималу просвітницьку роботу. Формально влада дозволяла діяльність цих громадських організацій, але насправді не була зацікавлена у їх поширенні.
Перше товариство «Січ» утворилося в 1900 році в Галичині, а точніше у селі Завалля нинішнього Снятинського району. А через два роки така громадська організація була утворена й у Кіцмані. Як уже згадувалося, це була перша «Січ» у нашому краї, яка започаткувала січовий рух по всій Буковині.


— Чому ж міський голова Кіцманя не підтримував цей рух?
— Все було не так просто, як здається з першого погляду. У Кіцмані на той час постало питання відкриття гімназії. В різних державних установах лежали офіційні звернення та прохання допомоги, під якими стояв підпис Дмитра Бажана. Треба було бути лояльним до влади. Чимало сьогоднішніх керівників територіальних громад зрозуміють його. І справді, в 1904 році австрійська влада таки відкрила у Кіцмані першу на Буковині українську гімназію. А Дмитро Бажан згодом налагодив тісну співпрацю з міською організацією «Січ». Члени цього товариства навіть обрали його «січовим батьком» й підтримували, коли він балотувався кандидатом до крайового парламенту.


— Які людські риси були притаманні цьому чоловікові?
— Насамперед — це віддане служіння громаді, вболівання за громадські справи. Коли споруджувалася величезна будівля Кіцманської гімназії, Бажан особисто очолив комітет збору пожертв і навіть сам продав дві пари власних волів, а гроші віддав на будівництво. Цей приклад вартий наслідування й сьогодні. Старожили розповідали, що він був чесний, порядний, доброзичливий і добрий, дуже любив дітей. Розповідають, що під час Різдвяних свят до нього йшли колядувати дітлахи зі всього міста, бо він щедро їх винагороджував, у тому числі й грішми.


— Як довго перебував Дмитро Бажан на посаді міського голови?
— Його головування припинив вступ до Кіцманя російських військ під час Першої світової війни. Нова влада призначила свого голову. Ним став Артемон, з милозвучним для нових господарів прізвищем, Руснак. Бажан не влаштував російських емісарів у першу чергу через своє українофільство. Адже при ньому місто було пов’язане з діяльністю таких відомих у краї українських громадсько-культурних діячів, як Еротей Пігуляк, Ілько Симака, Іван Стрийський, Сильвестр Яричевський, Василь Ростоцький, Василь Продан та багато інших. Вони вели національно-просвітницьку роботу, відстоювали українську ідею.


— Як же склалася подальша доля першого кіцманського міського голови?
— Працюючи на посаді, Дмитро Бажан увесь свій час віддавав роботі. Після смерті його батьків родинне господарство, не маючи достатньої уваги, почало занепадати. Врешті-решт двірник розорився. А тут іще спіткала його хвороба і для лікування потрібні були гроші. Тому він продав свій капітальний кам’яний будинок (він знаходиться на вулиці І.Миколайчука, у ньому свого часу розташовувалося кафе «Українські страви») і купив собі скромнішу хату, що стояла на вулиці, яка нині носить його ж ім’я. Згодом одужав, але прожив недовго, через кілька років помер при загадкових обставинах — його знайшли неживим неподалік від дому. Люди говорили, що його було вбито. Громада дуже сумувала за своїм чесним двірником. Коли його несли на цвинтар, то стовпи всіх ліхтарів були обвиті чорними стрічками, а ліхтарі засвітили і вони горіли, немов велетенські свічки. А на розі двох вулиць, де було знайдено тіло міського голови, люди встановили камінний хрест. Правда, згодом радянська влада зруйнувала той хрест і вивезла його на звалище.


— Нині в Кіцмані є вулиця імені Дмитра Бажана. Як Ви вважаєте, цього достатньо для вшанування його пам’яті?

— На мою думку, вкрай недостатньо. На жаль, не збереглася хата, у якій він доживав останні роки. Я пам’ятаю ту хату, бо вона стояла неподалік від обійстя мого рідного вуйка Петра, в якого я часто гостював. Ми хлопчаками там гралися, забігали на подвір’я, де жила покійна дружина Дмитра Бажана Параска. Вона також була доброзичлива, пригощала сусідів тістечками та іншими ласощами, випікати які була справжнім майстром. Хата була досить велика і гарна, обшальована дошками, а тітка Параска виглядала не простою селянкою, а жінкою, що мала певне виховання. Після її смерті хата перейшла до людей, які її доглядали, потім перепродувалася з рук в руки. Нині на тому місці стоїть новий будинок. Але зберігся його будинок на вулиці І.Миколайчука. Можна б на ньому поставити меморіальну дошку. А ще краще зробити це на стіні колишньої першої ратуші, яку збудував Бажан і тривалий час працював там. Це — гарна споруда у центрі міста — як уже зазначалося, нині у ній районний Будинок народної творчості та дозвілля.
Звичайно ж, до 600-річчя Кіцманя пасувало б упорядкувати могилу першого міського голови. За радянського часу про неї мало хто знав. Приїздив колись, кажуть, син Бажана, який мешкав у Румунії. Але тоді про його приїзд на могилу батька також не розголошувалося. Нині ж вона знайдена, але має досить непривабливий вигляд.
Добре було б випустити (бодай на комп’ютері) невеличкий буклетик про цю історичну особу. А в міській раді обладнати галерею портретів усіх міських голів, відомості про яких збереглися. Адже усі мери — то жива історія нашого міста. А ще завести б спеціальну книгу з портретами всіх міських голів, їх біографічними довідками та розповіддю про те, хто що зробив доброго для міста. Отож кожен хотів би залишити про себе добру згадку.
Ми вже стоїмо на самісінькому порозі 600-річчя першої письмової згадки про Кіцмань. Це — знаменна історична віха і подія. А торік виповнилося 110 років відтоді, як Кіцмань офіційно і юридично став містом. І першим головою міста був Дмитро Бажан. Не забути б про це у вирі підготовки до ювілею.

Розмову вів
Мирослав КУЄК.


Схожі новини:

Loading...
Триває благоустрій міського парку

Триває благоустрій міського парку

Минулої суботи вже вшосте цього року у міському парку прибирали небайдужі громадяни, які хочуть відновити цю територію, навести тут чистоту та затишок, щоб
Інвалід третьої групи отримав повістку...

Інвалід третьої групи отримав повістку...

Днями до редакції «Вільного життя» звернувся житель Кіцманя Дмитро Габаковський і розповів про те, що йому, інвалідові-спинальнику, прийшла
Буковинський соловей в українському гаю

Буковинський соловей в українському гаю

Приїхавши в гості у рідне село Мамаївці, уславлений співак Дмитро Михайлович Гнатюк особисто і привселюдно на шкільному подвір’ї перед учнями і
Впорядкували могилу першого бургомістра Кіцманя Дмитра Бажана

Впорядкували могилу першого бургомістра Кіцманя Дмитра Бажана

На сторінках нашої газети не-одноразово згадувалося про цікаву і непересічну людину, яка зробила значний внесок в історію нашого міста — першого міського
Підготовка до ювілею міста: роботи багато, часу — обмаль

Підготовка до ювілею міста: роботи багато, часу — обмаль

Кожен день наближає нас до визначної для всіх кіцманчан події — 600-ліття міста. Планів щодо його підготовки та проведення святкових заходів —
За Хрущовим  у Кіцмані  і слід простиг

За Хрущовим у Кіцмані і слід простиг

Є народний вислів: «Пішов, а за ним і слід простиг». Так кажуть на того, хто залишив по собі холодний спогад, втративши теплоту зустрічі. Саме тому для Миколи

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Гагаріна
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:


soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода
Кіноафіша


ВХІД НА САЙТ