Громадсько-політичний тижневик Кіцманщини

Хай тужавіють крила

25 мар 2013

Хай тужавіють крила

Живе в стародавніх Неполоківцях над срібним Прутом юна дівчина. Вона ходить до школи, вивчає різні теореми, зубрить іноземну мову, запам’ятовує історичні дати, читає твори художньої літератури. А ще захоплюється музикою, спортом. А ще — пише вірші. Бо має ніжну і вразливу душу, яка вміє щиро радіти, сміятися, а інколи тужити і плакати, віддзеркалюючи в собі наш багатоликий неповторний світ.
Звати цю дівчину Юлія Боднар. Вона цієї весни закінчує одинадцятий клас і мріє стати студенткою факультету журналістики, щоб присвятити себе роботі зі словом.

Юлія Боднар з дитинства живе у світі поезії. Вона володіє тонким відчуттям краси і музики рідної мови, прагне за допомогою художніх образів передати людям свої молоді почуття. Часто їй вдається зробити це щиро, свіжо й неповторно, не трафаретно і збито, як буває з багатьма початківцями. Вона має поетичне мислення і світобачення й легко творить, хай не завжди довершені, але свої власні неповторні, не запозичені в когось метафори. А це головне у творчості — сказати своє слово, змусити читача по-новому побачити і відчути світ, у якому ми живем. Інколи юна авторка навіть намагається осмислити такі глибинні явища, як добро і зло, мить і вічність, чесність і зрада.
Звичайно, дорога до справжньої майстерності складна і довготривала. Тільки той її здолає, для кого творчість — не забавка, а щоденна наполеглива праця душі і серця, хто віддає цій праці всього себе, не знаючи втоми.
Побажаймо Юлії Боднар увійти у високий храм Поезії. Торік у видавництві «Букрек» уже вийшла друком її збірка перших поетичних спроб. Нехай вона не закрутить голову молодій поетесі, а стане поштовхом для подальших творчих пошуків.
Згадана поетична збірка Юлії Боднар має назву «Подаруй мені крила». Нехай тужавіють ці крила на поетичних вітрах!

Мирослав КУЄК,
лауреат літературно-мистецької премії ім.Віктора Зубара.


Юлія Боднар

Найдорожче
У віконце стукає калина,
Гнуться її грона до землі.
Тут живе уся моя родина,
Тут і квіти, і луги мої.

Ця земля дорожча за перлину,
Іншої нема й не може буть:
Україна наша не загине —
Добрі люди впасти не дадуть.

Вмиється росинками трава,
Солов’ї у гаї заспівають.
Тішиться сережками верба,
Струни серця весело заграють.


Порадіє сонечку душа,
Завжди юна, молода країна.
Тут живу і народилась я,
Моя ненька — рідна Україна.

Спробуй!
Я тихо сиділа і сумувала,
Що далі робити — просто не знала.
У скронях снували різні думки,
Та не втішали їх рими лункі.
— Це неможливо, — сказала гордість.


— Це нерозумно, — крикнула злість.
Рими пропали, зникла надія...
— Спробуй! — шепнула думок течія.
Я витерла сльози і зрозуміла:


Все буде добре, й трималася вміло.
Справді, чудове наше життя,
Попереду — мрія тріпоче, мов стяг.

Тож викинь із серця жорстокість і зло.
Геть негаразди, роби лиш добро.
Просто борися і ти переможеш...
Іди до мети — ти зможеш!

Дощик
Такий веселий, тихий
І трохи загадковий,
Цей свіжий літній дощик
Й веселка кольорова.
Прийде — і всі тікають.
А кіт собі муркоче!
Та дощик не страшний, бо
Лиш лагідно лоскоче.
Немов струмочок, ллється
Грайливо із відерка.
І лагідно сміється
Заквітчана веселка.

Уроче літо
Ми більше не побачимось ніколи.
Клич дзвоника, я знову йду до школи.
А ти зійдеш, розтанеш у імлі,
Лиш спогад житиме в мені.


Ти будеш іншим рівно через рік.
В новім вбранні, бо молодий твій вік.
Зігрієш серце, землю приголубиш.
Ту мить, коли цінуєш, любиш.

Хоч день за днем — минає час.
Я пам’ятаю все про нас.
Як гарно річечка та грала,
Як моє серденько палало.

Вже осінь тихо йде із гаю,
Про холоди нам сповіщає.
Зів’януть ці барвисті квіти.
Де ти, моє уроче літо?

Таїна любові
Що є любов у нашому житті?
Це — теплі, сонячні, весняні промінці,
Дитини перша усмішка ласкава,
В тіні розквітла квіточка яскрава.
Любов — матусі ніжний поцілунок,
Літнього ранку сонячний дарунок,
Вітрець, що доганя хмаринку,
Сльози з очей, немов росинки.
Лелека, який з вирію вертає.
Метелик, що над квіткою кружляє.
І літній дощик, теплий  та чудовий,
Веселочка у небі кольорова.
У чистім небі ластівки політ,
Краса, що порятує цілий світ,
Піщаний берег, море, небо ясне...
Любов’ю є усе прекрасне!

Мрія...
Що ж таке мрія?
Це — любов, щастя чи як?
Це, напевне, на щось надія,
Сподівання душі, чи не так?
Можливо, це жінка-удача,
Яка допоможе завжди,
Щастя довіку призначить —
Не хвилюйся, лиш підожди.
Можливо, це щось казкове,
Фантастичне, солодке, ще щось...
Гарне, барвисте, чудове —
Прийде до тебе ось-ось.
Мрія — душі таємниця.
Розказать не можна ніяк.
Мрія — це смак дитинства.
Як жити без неї, як?
Мрія — це щось загадкове,
Та не містичне — ні, ні.
Мрія — легке, веселкове,
Пасує тобі і мені.
Мрія — фантазія, сила —
Обійтись без неї ніяк.
Мрія — духовнії крила,
Сну солодкого знак.
Мрія — душі частинка,
Яку неможливо убить.
Мрія — з казок намистинка.
Без неї важко прожить.

*  *  *
Ти так близько — по той бік скла.
А тут — тільки душ наших дифузія.
Лиш доторкнись — і замре рука.
Це вже інша реальність, інша ілюзія.

Ти підійди ближче до світла,
Лиш доторкнись і мені усміхнись.
А цю реальність нікуди діти —
Жадану реальність бентежного світу.


Ти лиш не бійся, всяке буває.
Однак ця стіна — безпечна вона.
Якщо твоє серце коханням палає,
Доля всевладна весь світ привітає.

*  *  *
Коли щось забути,
Чогось не знати —
Все може бути —
Слід зачекати.

Йти вглиб дороги
Й назад не вернутись —
Дивитись під ноги,
Щоб не спіткнутись.

Життя кохати —
Й на ноги встанеш.
Втоми не знати —
Жар-птицю спіймаєш.

*  *  *
Як швидко плине час в маленьку скриньку.
Хоч зупинився би на мить чи на хвилинку?
Тримає міцно скриньку пані Доля —
На все у світі тільки її воля.
А як відкриє скриньку ту колись,
Назад ти не повернешся. Дивись!
Нічого вже не зміниш... Вирок — твій.
Щомиті зважуй кожен вчинок свій.

Ангел
Берегом нічного моря
Юнка неквапом ішла,
Нишком плакала з горя,
Долю нещасну кляла.

На безлюдному пляжі
Юнка ходила одна...
За нею слідів пейзажі
Хвиля змивала морська.

Та голос почувся стиха,
І на піску — знов сліди...
— Я поверну тобі втіху,
Не озирайся, іди!

Ще молоді твої роки,
Їх вбережу від заграв...
Будуть щасливими кроки,
Ангел-хранитель сказав.
Селище Неполоківці.


Схожі новини:

Бути вихователем — це справжнє мистецтво

Бути вихователем — це справжнє мистецтво

Це — щоденна наполеглива і натхненна праця, що збагачує світ знаннями, милосердям та людяністю. На Кіцманщині функціонують 29 дошкільних навчальних
Добре, мудре, щире слово

Добре, мудре, щире слово

Слово має велику силу. Особливо художнє слово є багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Тому педагоги Кіцманського НВК у
Вечір поезії

Вечір поезії

У неділю в нашу сільську бібліотеку завітали найактивніші читачі на вечір поезії «Скарби душі і серця», присвячений Всесвітньому дню поезії.
Музика — його життя

Музика — його життя

Уже багато років у репертуарі хору козаків Лужанського куреня є пісня, що вважається своєрідною музичною візитівкою і цього талановитого колективу, і цього
Великий Кобзар — у наших серцях

Великий Кобзар — у наших серцях

Щорічно з приходом весни, коли починають танути сніги, розцвітати квіти, виспівувати птахи, оновлюється вся природа. І саме на ці дні припадають день
Серед чужих облич не втратити своє

Серед чужих облич не втратити своє

Комусь цей вислів може здатися дивним, проте загубитись у круговерті чужих облич і справді досить легко, особливо коли ти — фотограф. Саме із

Додати коментар

Ваше Ім’я:
Ваш E-Mail:
Запитання:
Як звали Гагаріна
Відповідь:*
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введіть код:













soc

Ми в соц.мережах
soc soc soc soc
Погода


ВХІД НА САЙТ